Life

З раннього дитинства Назар природно гуртував навколо себе друзів і часто був ініціатором ігор; особливо він любив грати у футбол. Приблизно з п’ятого чи шостого класу він почав займатися фізичною підготовкою: підтягувався (часто з наплічником, наповненим цеглою, для додаткового навантаження), бігав, віджимався та виконував вправи для м’язів преса.

З 2000 по 2008 рік Назар навчався в Пашківській загальноосвітній школі (I–III ступенів). Упродовж цього часу він брав активну участь у шкільних виставах, концертах, пізнавальних заходах та спортивних змаганнях. Батькам ніколи не доводилося червоніти за його поведінку; він виріс чесною, відкритою та щирою людиною, якій було притаманне гостре почуття справедливості — він завжди й скрізь її відстоював. Для своїх друзів він був надійною опорою.

У 2009–2011 роках він навчався в ліцеї-інтернаті для обдарованої молоді при Кременчуцькому педагогічному коледжі, де опановував поглиблену програму з інформаційних технологій. Протягом трьох років він був представником класу, старанно навчався й отримував відмінні оцінки; одинадцятий клас він закінчив із золотою медаллю. Дотримуючись принципу «в здоровому тілі — здоровий дух», Назар любив грати у футбол на перервах, а також відвідував тренування з боксу.

У 2011 році Назар вступив до Національної академії Служби безпеки України, успішно пройшовши суворий і складний відбір. Протягом чотирьох років він виконував обов’язки сержанта курсу. З перших днів служби Назар зарекомендував себе як сумлінний і дисциплінований курсант, який успішно опановував навчальну програму та з високою відповідальністю ставився до виконання службових обов’язків. За це він неодноразово відзначався грамотами та нагородами керівництва Академії. Завдяки цілеспрямованості й наполегливості Назара, а також його вмінню поєднувати високі вимоги з щирою турботою про підлеглих, підрозділ курсантів під його командуванням став одним із найкращих в Академії. Він користувався заслуженою повагою як серед офіцерів, так і серед курсантів.

Завершивши четвертий курс навчання у 2015 році, Назар вирішив достроково припинити навчання та долучитися до лав захисників держави, підписавши контракт із Головним управлінням Служби безпеки України.

Назар вирушив до США у складі групи курсантів-добровольців для проходження підготовки, де здобув значний практичний досвід як у веденні бойових дій, так і в наданні домедичної допомоги.

Після повернення зі США Назар разом із побратимами-курсантами та старшими товаришами вирушив на схід для захисту Батьківщини. Завдяки знанням, отриманим у США, та власним якостям — мужності, героїзму, рішучості й виваженості — Назар неодноразово рятував життя військовослужбовців Збройних Сил.

3 серпня 2019 року Назар одружився з Анастасією Латер. На жаль, восени 2021 року подружжя розійшлося.

У перервах між ротаціями Назар повертався до служби в Києві, де продовжував навчання та вдосконалював свої військові навички. Він здобув низку міжнародно визнаних сертифікатів, опанувавши такі військові спеціальності, як водолаз, сапер та інструктор зі спеціальних операцій; здійснив близько сотні стрибків із парашутом різного рівня складності, а також пройшов курси «Спостереження та розвідка під час спеціальних операцій», «Розвідувальна підготовка для бойової медицини» та «Невідкладна домедична допомога».

Навесні 2021 року Назар підписав контракт із Головним управлінням розвідки Міністерства оборони України (ГУР). Наприкінці серпня 2021 року він узяв участь у рятувально-евакуаційній місії в Афганістані. Назар разом із побратимами вирушав туди, куди відмовлялися їхати представники іноземних рятувальних місій. Він особисто виніс у безпечне місце Фатіму — канадську журналістку афганського походження, — не зважаючи на ризик потрапити під вогонь талібів з будь-якого боку.

У грудні 2021 року Назар вирушив на схід України; саме там він перебував, коли почалося повномасштабне вторгнення Росії. Щойно виникла загроза для Києва, Назар очолив групу для захисту столиці, брав участь у боях у Бородянці, Бучі та інших населених пунктах Київщини. Після того як ворога відігнали від Києва, Назар та його група отримали наказ вирушити на Маріупольський напрямок. Так розпочалася серія героїчних польотів на завод «Азовсталь», коли Маріуполь уже перебував в облозі. І пілоти, і військові, що супроводжували польоти, розуміли: кожен із них полетить лише раз; однак командир групи, капітан Назар Боровицький, здійснив три такі вильоти. Рано-вранці 5 квітня 2022 року надійшов сигнал SOS від гелікоптера з пораненими, що вилетів з «Азовсталі». Спеціалізована пошуково-рятувальна група, призначена для цієї місії, відмовилася летіти, усвідомлюючи, що це може стати польотом в один кінець. Назар і його команда взяли на себе відповідальність і вирушили на допомогу — це був їхній третій такий виліт. Ворог влаштував засідку й збив гелікоптер. Чотири кілометри — саме така відстань відділяла життя від смерті; вони впали, не долетівши зовсім трохи до лінії розмежування. Це був справді героїчний вчинок. На місці катастрофи була братська могила, де ворог поспіхом присипав тіла наших героїв. Усі спроби Головного управління розвідки (ГУР) України домогтися ексгумації останків наштовхувалися на відмови ворога. Лише в травні 2023 року ворог нарешті передав тіла наших героїв.

Для нас ти назавжди залишишся променем СВІТЛА, ЛЮБОВІ, РАДОСТІ, ЩАСТЯ, ОПТИМІЗМУ, ПОЗИТИВУ, ДОБРОТИ та ЛЮДЯНОСТІ. Ти завжди прагнув усім допомогти, кожного обійняти. Ти був справжнім другом, який ніколи не кидав у біді й завжди розділяв нашу радість. Тобі назавжди залишиться двадцять вісім із половиною років!