Боровицький
Назар
Богданович

«Знаєш, Назаре, сьогодні так сонце сяє. А я думаю, що справжнім сонцем завжди був ти. Хтось сказав, що твій позивний - четверта планета Сонячної системи, символ мужності і війни. Ця клята війна забрала тебе, але не спогади про тебе, які житимуть вічно. Можливо, найкращі фото завжди не різкі. У нас з тобою точно – як на цій світлині, де ти мене смішиш. Ти завжди так робив, якщо бачив, що я нервую чи мене щось непокоїть, і після ще мить не відводив погляду, аби переконатися, що твоя тактика спрацювала. Завжди телепатично спрацьовувало, перед усіма контрольними, які завжди здавалися архіважливими. А потім виявилося, що найцінніші уроки не завжди шкільні. Ти навчив мене відстоювати свою правду, тримати удар і показав, що таке справжня дружба. У випускному альбомі ти підписався як «твій дружбаха» і просив не забувати ліцейні роки. Не забуду, обіцяю. Як не забуваю твій голосний вибуховий щирий сміх, який міг розфарбувати простір довкола у яскраві кольори, проганяючи будь-яку тугу; зосереджений погляд і абсолютний фокус на цілі, що б ти не робив – чи то вів м’яч у грі на стадіоні, чи то вів інших за собою, бо в тобі скільки природного лідерства, яке зчитувалося моментально – тобі можна було довірити будь-які таємниці, і своє життя теж. Врешті, скільки життів ти дійсно врятував. Згадую якусь з наших розмов, ти якраз повернувся зі США – скільки військових спеціальностей ти опанував. Професійний в усьому за що брався, страшенно впертий і вірний своїм ідеалам. Знаєш, коли Віталік написав мені, що він тепер знає двох людей, які потиснули руку Президентові, то це порвало моє серце на шмаття. Про ту рятувальну місію в Афганістані, за яку тебе нагородили орденом Богдана Хмельницького III ступеня, мені розповів теж він, надіславши відео унікальних кадрів прятунку у Кабулі. Але ще задовго до цих всіх подій і усіх твоїх битв ти ось тут, на фото, готуєш бутерброди на літній кухні дачі, чітко давши нам з Алею зрозуміти, що то твій простір і під твоїм контролем усе – від мангалу до фігурних нарізок овочів у виконанні Сашка. А ось ти демонструєш хлопцям як грати в американський футбол, ніби досвідчений квотербек. Тут ми зібралися подивитися на Місяць через телескоп прохолодним травневим пізнім вечором і це ти переконав мене обов’язково приїхати, бо як могла я не доєднатися, якщо ти знайшов час з-поміж спортивних тренувань. Ще чомусь згадалося – ми тоді монтували відеоролик для конкурсу на кращу випускну групу і ти неочікувано з’явився увечері – після тренування з боксу, втомлений, але натхненний і як справжній староста ретельно контролював фінальний монтаж, не перестаючи нахвалювати бутерброди, які я приготувала тоді нашвидкоруч. А ще музика. Ми взяли на дачу мою об’ємну магнітолу, в дисководі якої випадково лишився альбои одеського гурту Flёur – щось таке максимально меланхолійне, що ти підхопив, заримував на свій лад, невимушено підморгнувши – у цьому теж весь ти і твоє уміння створити настрій. Тобі найкраще давався реп і ти відчував ритми як ніхто. А ще ти класно танцював – ось це фото, де я в яскравому пурпуровому, якраз з часів балу медалістів і я уявлення не маю як ти прокрутив маневр, коли я опинилася на танцполі у парі з Віталієм поруч з тобою і Аліною, навіть якщо моя роль там була виключно фотокореспондента – у тебе був свій план і хитра посмішка дала мені зрозуміти, хто з нас двох справжній гросмейстер. Здається, все, що ти робив, завжди було з думкою про інших – беззастережно і сміливо. Сподіваюся, тобі добре там, де ти є. А все, що лишається нам – шукати на небі лінії твого імені – як у тій пісні про дельфінів, яка тобі так подобалася. Хоча, твоє ім’я вже навічно вписане в історію. Дякую за честь знати тебе і бути твоїм другом!»